Сьогодні Україна схиляє голову у скорботі, вшановуючи пам’ять мільйонів невинних душ, які стали жертвами одного з найжахливіших злочинів проти людства — Голодомору. Це була не випадковість, не природна стихія. Це була холоднокровна зброя. Кремлівський режим обрав голод як метод знищення українського народу, бо не зміг зламати нашу волю силою.
Голод, як безжальний мор, вирвав із життя мільйони людей, перетворивши благословенну родючу українську землю на братську могилу. Уявіть: якби кожну жертву вшанувати хвилиною мовчання, світ завмер би на 13 років. Понад 13 років тиші, яка кричить про жахливий злочин проти людяності. Це мільйони голосів, що назавжди замовкли. Це зламані долі, зруйновані родини, спустошені оселі.
Закон про “п’ять колосків” став смертним вироком для тисяч родин. За жменьку зерна, знайдену на полі, людей позбавляли життя. Колосок, що колись символізував достаток і надію, перетворився на знак страху, репресій і смерті.
Сталін у XX столітті та Путін у XXI столітті обрали терор і геноцид як зброю проти України. Тоді голод став способом приборкання нації, сьогодні — ракети, терор і масові вбивства. Але, як і тоді, вони не зламали і ніколи не зламають нашу волю.
Сьогодні ми не лише згадуємо — ми свідчимо: голодомори в Україні були штучними, вчиненими нелюдами проти людей. Ні переписані підручники, ні закриті архіви, ні брехня не здатні знищити правду. Ми пам’ятаємо, ми живемо, ми боремося.
Нехай пам’ять про жертв Голодомору стане нашим щитом проти зла, яке досі намагається забрати у нас найцінніше — свободу, життя, гідність. Нехай ця пам’ять завжди спонукає нас оберігати цінність життя, протистояти злу і насиллю.
Запаліть свічку пам’яті, де б ви не були — вдома, у будь-якому куточку України чи за кордоном. Нехай кожен вогник у вікні стане символом скорботи за мільйонами втрачених життів, свідченням незгасної пам’яті й надії на світле майбутнє.