8 березня минає 80 років від Львівського псевдособору — події, якою радянський тоталітарний режим намагався знищити Українську Греко-Католицьку Церкву через її насильницьке «возз’єднання» з Російською православною церквою.
У час повномасштабної війни ця історія звучить особливо гостро — адже механізми, які використовувала радянська влада, сьогодні знову задіяні на тимчасово окупованих територіях України.
Саме про ці історичні паралелі та сучасні виклики говорили під час публічної розмови «Українська Греко-Католицька Церква у прицілі російської імперської політики: від Львівського псевдособору до сучасних заборон на тимчасово окупованих територіях», що відбулася в Києві в Українському кризовому медіа-центрі.
За словами Першого заступника Голови Державної служби України Віктора Войналовича, там, де встановлюється російський окупаційний режим, свобода совісті швидко звужується до вузького «дозволеного коридору», а все, що не підконтрольне Москві, витісняється або ліквідується.
Як приклад він навів розпорядження глави окупаційної «воєнно-гражданської адміністрації Запорізької області» Євгена Балицького про заборону діяльності УГКЦ. У преамбулі документа міститься типовий набір звинувачень: «екстремізм», «робота в інтересах іноземних спецслужб», «неонацизм», «антидержавна діяльність».
Віктор Войналович наголосив, що ця риторика практично дослівно повторює аргументи, які використовував сталінський режим у Плані заходів ліквідації Української Греко-Католицької Церкви після Другої світової війни. “Тоді також говорили про “агентів Ватикану”, “загрозу державі”, “підтримку українського національного руху”. Сьогодні — ті самі звинувачення. Фактично — один до одного. Як калька», — зазначив він.
І, за його словами, за цією риторикою стоять цілком конкретні дії: арешти, депортації, переслідування духовенства і вірних. Віктор Войналович нагадав про затримання у грудні 2022 року в Мелітополі священників-редемптористів Івана Левицького та Данила Гелєти, їхнє подальше ув’язнення і звільнення через обмін 2025 року, а також примусове вивезення духовенства з регіону.
«Практики сталінського режиму щодо виселення непокірних священників до Сибіру були чи не найменшим покаранням, яке застосовували до греко-католицьких священників і вірних. Коли ми говоримо про сучасний окупаційний режим, ці практики йдуть звідти. Вони калькуються звідти, вони реалізуються на тому самому досвіді», — наголосив він.
На його переконання, це не випадковість. У сучасній Росії образ Сталіна та його політика дедалі частіше подаються як приклад для наслідування.
«Нинішні неосталіністи в особі Путіна і його режиму фактично відтворюють ті самі методи і практики — і на окупованих територіях, і щодо українських релігійних спільнот. Ми бачимо катівні, примус до виселення, тобто депортації, заборону діяльності, вилучення культових споруд і майна, позбавлення будь-якого права на служіння», — сказав Войналович.
Тому, підсумував він, говорити про свободу совісті на окупованих територіях не доводиться. «Там, де ступає чобіт російського окупанта, там завершується будь-яка релігійна свобода».
Завершуючи виступ, перший заступник Голови ДЕСС повернувся до історичного досвіду Української Греко-Католицької Церкви: «У 1940-х роках перед Церквою фактично стояв вибір без компромісів: або стати інструментом радянського режиму, або залишитися нескореною — з усвідомленням усіх наслідків. УГКЦ обрала другий шлях. Після заборони 1946 року вона напрацювала унікальний досвід збереження — у підпіллі, “в катакомбах”, через передачу традиції, формацію, висвяти й тяглість служіння попри тиск», — наголосив Віктор Войналович.
І цей досвід, за його словами, залишається важливим і сьогодні, коли Україна знову змушена протистояти імперській політиці, що прагне витіснити з українського простору все, що не підконтрольне москві.
У дискусії також взяли участь Олександр Алфьоров, голова Українського інституту національної пам’яті, Олег Турій, директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету, Тарас Пшеничний, в.о. декана історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України, та о. Олександр Богомаз, священник УГКЦ, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці у Мелітополі, депортований окупантами.
Під час розмови йшлося про історичні та сучасні форми переслідування Церкви, інструменти її знищення, роль Московського патріархату, ситуацію на тимчасово окупованих територіях і форми спротиву, які Українська Греко-Католицька Церква демонструвала в минулому та продовжує демонструвати сьогодні.
Фото: Український кризовий медіа центр
