Проблеми ромської громади неможливо повною мірою зрозуміти лише зі звітів чи статистичних даних — вони стають очевидними тоді, коли бачиш ситуацію на власні очі та чуєш людей безпосередньо. Саме тому для Державної служби України з етнополітики та свободи совісті виїзні моніторинги залишаються одним із ключових інструментів роботи, адже дозволяють побачити не формальну картину, а реальне життя людей.
У цьому контексті відбувся робочий візит заступника Голови ДЕСС Ігоря Лоссовського до Ужгорода. Під час поїздки він побував у мікрорайоні Радванка, на вулиці Андрія Палая — місці компактного проживання ромської громади. Саме такі поїздки дають змогу не лише фіксувати проблеми, а й відчути їхню глибину через живе спілкування з мешканцями, почути їхні історії та побачити щоденну реальність без посередництва цифр.
У Радванці сьогодні проживає близько півтори тисячі людей, і значну частину з них становлять діти. Проте за цією статистикою — не просто цифри, а долі: родини, які пережили втрати через війну, молоді батьки, люди з інвалідністю. Усі вони живуть у складних умовах і щодня змушені знаходити способи впоратися з викликами, які для інших можуть залишатися непомітними.
Ці виклики проявляються у базових речах. Зокрема, проблема електропостачання для мешканців — це не питання комфорту, а необхідність виживання, особливо в холодний період. Водночас ситуація ускладнюється відсутністю доступу до електролічильників: вони розміщені високо на стовпах, і люди фактично позбавлені можливості контролювати облік електроенергії. Це породжує відчуття несправедливості й піднімає питання рівності умов.
Не менш відчутною є і проблема з відходами, яка безпосередньо впливає на якість життя. Нестача контейнерів і нерегулярне вивезення сміття створюють небезпечні санітарні умови, а неврегульовані питання оплати послуг і документального оформлення лише поглиблюють ситуацію. Усе це свідчить про необхідність не точкових рішень, а комплексного підходу.
У такому середовищі особливо вразливими залишаються діти. Вони часто не мають безпечного простору для ігор і змушені проводити час просто на вулицях і дорогах. До цього додається ще одна проблема — доступ до освіти: не всі діти відвідують школу регулярно, адже змушені допомагати вдома або доглядати за молодшими. Це поступово звужує їхні можливості і впливає на майбутнє.
У свою чергу, питання освіти безпосередньо пов’язане з працевлаштуванням дорослих. Брак стабільної роботи, низький рівень освіти, а інколи й відсутність базових навичок читання та письма формують замкнене коло, яке складно розірвати без системної підтримки.
До цього додаються і житлові труднощі: багато будинків зведені без належних документів ще десятки років тому, і сьогодні це створює постійну правову невизначеність. Відсутність оформленого права власності обмежує доступ до соціальних послуг і ускладнює будь-які спроби покращення умов життя.
Окремим, дуже болісним виміром є війна, яка торкнулася й цієї громади. Під час спілкування звучали історії про тих, хто нині захищає Україну, а також про втрати і зниклих безвісти. У цих розмовах — не лише біль, а й гідність, витримка і прагнення жити далі попри всі обставини.
Усі ці питання не існують окремо — вони тісно переплетені між собою і потребують не швидких рішень, а послідовної, системної роботи. Йдеться не лише про інфраструктуру чи побут, а про значно ширше — про гідність, рівність можливостей і майбутнє дітей, які мають право на інший життєвий сценарій.
Саме тому важливо, щоб відповідальність за ці зміни була спільною — як держави та місцевої влади, так і суспільства в цілому. Лише через таку взаємодію можливі реальні кроки вперед, які поступово змінюватимуть життя людей і даватимуть їм шанс на стабільне та безпечне майбутнє.
