2 серпня 2025 року в Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр» відбулися комемораційні заходи до Міжнародного дня пам’яті жертв геноциду ромів.
У заходах взяли участь представники ромської громади, органів державної влади, міжнародних організацій, дипломатичних місій, а також культурної та академічної спільноти.
Учасники пройшли траурною ходою до пам’ятного знаку «Ромська кибитка» — меморіалу ромам, розстріляним під час нацистської окупації Києва в роки Другої світової війни.
«Ми стоїмо на місці, де відбувся чи не найзабутіший геноцид. Геноцид, який старанно викреслювали з усіх підручників, те, як тут вбивали ромів – дітей, жінок, старих і молодих, – зазначив Віктор Єленський, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті відкриваючи церемонію вшанування. – Два дні тому тут хотіли вбити і пам’ять про цей геноцид. Російська «Герань» влучила у землю, просякнуту кров’ю, зовсім поруч із «Кибиткою» — символом ромської долі, їхнього руху і їхньої трагедії. Рашизм мало чим відрізняється від нацизму. Обидва ненавидять свободу, людську гідність, прагнення до волі, сонця, безкрайого шляху. Обидва хотіли б натягнути на світ задушливий щурячий мундир – безвідносно орел на ньому зі свастикою чи двоголовий орел із триколором. Україна б’ється за право бути собою, за всіх, хто вважає її своїм домом, за пам’ять про тих, кого замордували, закатували, вбили на нашій землі – голодом, газом, кулями, «Іскандерами» чи «Кинджалами».
Калі траш — чорний жах — прорізає історію людства, нагадуючи про варварство, здатне прорости навіть у найцивілізованіших суспільствах. Роми були серед перших, кого нацистський режим визнав “неповноцінними”. Їх забирали з домівок, доріг, таборів — і відправляли до концтаборів. Саме в цей день, 2 серпня 1944 року, у таборі смерті Аушвіц-Біркенау вбили близько трьох тисяч ромів — чоловіків, жінок і дітей. Єдиною їхньою «провиною» була належність до ромської національності. Знищення ромів відбувалося системно, холоднокровно, нелюдськи.
В Україні задокументовано понад 140 місць масових розстрілів ромів. Проте реальна кількість таких місць набагато більша — невідомих, безіменних, стертих часом. За оцінками дослідників, у Європі під час Другої світової війни було знищено від 220 до 500 тисяч ромів. Саме тому пам’ятні заходи — це не лише вшанування минулого, а й пересторога щодо небезпеки ксенофобії сьогодні.
Роза Тапанова, директорка Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», зазначила: «Десятиліттями геноцид ромів замовчувався. Сьогодні ми повертаємо ці сторінки в українську історію — саме це і є стратегічною місією Бабиного Яру: зберігати пам’ять, говорити правду, не дати стерти жодного голосу».
Хоча офіційно ця дата відзначається з 2004 року, тривалий час трагедія ромів залишалась поза суспільною увагою та меморіальними практиками.
Володимир Яковенко, виконавчий директор Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА», підкреслив:
«Пам’ять — це не лише визнання минулого, а й відповідальність за майбутнє. Вона нагадує нам про обов’язок не залишати поза увагою тих, хто сьогодні потребує захисту. Ми говоримо про ромських дітей, які досі стикаються з дискримінацією у школах, про молодь, яка прагне рівного доступу до освіти, працевлаштування та участі у суспільному житті, про громади, які мають право на безпеку, розвиток і повагу. Пам’ять про геноцид ромів – це не лише трагедія ромського народу, це трагедія всієї Європи. Водночас це і спільний шанс для суспільства стати сильнішим, людянішим та єдиним», — наголосив Володимир Яковенко, виконавчий директор Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА».
Довгий час причинами винищення ромів називали їхню «асоціальну поведінку», а не расову політику. Лише у 1982 році влада Федеративної Республіки Німеччини офіційно визнала переслідування ромів під час Другої світової війни актом расизму. Тож тривале ігнорування справжніх мотивів переслідування ромів — зокрема расової ненависті — не лише спотворювало історичну правду, а й підживлювало сучасні упередження. Лише чітке визнання геноциду як акту расизму дає змогу будувати політики памʼяті, які протидіють дискримінації сьогодні. Адже запобігання новим проявам ненависті починається з чесного погляду на минуле.
Сьогодні роми разом з усіма громадянами України переживають наслідки війни — втрату домівок, окупацію, поранення, полон. Але водночас — разом із усією країною — виборюють свободу та незалежність. Тому комеморація — це не лише данина минулому, а й нагадування про нашу спільну відповідальність.
Матіас Шмале, координатор системи ООН в Україні відзначив, що важливо не обмежуватися лише символічним ушануванням минулого, а поєднувати його з конкретними діями для захисту прав тих спільнот, які історично зазнавали дискримінації:
«Найкраще вшанувати пам’ять можна через дії. Ми повинні спільно захищати людську гідність і забезпечувати справедливість. У ці воєнні часи ми повинні бути особливо пильними. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну поставило багатьох у вразливе становище. Серед них ромські громади стикаються з непропорційними викликами. Тож повоєнне відновлення України не буде повним, якщо воно не буде інклюзивним. Інклюзія тих, хто історично залишався осторонь, таких як роми, має бути в центрі зусиль України з відновлення країни».
У межах програми виступив театр «Романс», який представив літературно-музичні композиції, присвячені темі геноциду ромів.
Церемонію завершили запалюванням свічок і покладанням іграшок до «Ромської кибитки» — вшануванням ромських дітей, що стали жертвами геноциду.
Відбулося також відкриття виставки «Невидимі. Стійкість: минуле і сучасність ромів» у центрі «Жива пам’ять» (вул. Юрія Іллєнка, 46А). Виставку можна відвідати до 7 вересня: у будні з 10:00 до 19:00, у вихідні — з 11:00 до 19:00. Вхід вільний.
Організаторами заходів стали Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, Молодіжна агенція з адвокації ромської культури «АРКА» та Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», за підтримки Посольства Німеччини, ГО “Об’єднання ромських жінок “Голос Ромні”, Київський академічний музично-драматичний Циганський театр “Романс”, Українського інституту національної пам’яті та громадських організацій-партнерів.
