«Етнополітика України є дієвим політико-правовим механізмом, який забезпечує консолідацію суспільства та унеможливлює дискримінацію за етнічною і расовою ознаками, асиміляцію національних меншин і корінних народів, натомість забезпечує захист їхньої культурної і мовної ідентичності, а також громадський розвиток у річищі єдиної української політичної нації», — заявив голова ДЕСС Віктор Єленський під час наради-семінар із представниками місцевих державних адміністрацій «Захист прав людини у сфері діяльності ДЕСС: стратегія і практика».
Захід, організований ДЕСС за підтримки проєкту Ради Європи «Підтримка реформування законодавчої бази щодо національних меншин та зміцнення стійкості національних меншин і ромів в Україні», об’єднав представників структурних підрозділів обласних і Київської міської державних (військових) адміністрацій, а також центральних органів виконавчої влади, які відповідальні за різні аспекти захисту прав людини у сферах етнополітики та свободи совісті.
У спеціальному виступі перед учасниками наради-семінар Віктор Єленський наголосив, що етнополітика Української держави є ефективною та такою, що стала перевіреною війною, в якій ворог прагнув і прагне розкраяти країну по етнічних і конфесійних лініях. Звичайно, окремі складові механізми етнополітики підлягають вдосконаленню і, можливо, деякі із них можна змінити на більш сучасні, але ця політика забезпечує головне – єдність українського суспільства, відсутність дискримінації та конфліктів на етнічному ґрунті, всебічну участь національних меншин і корінних народів у політичному, соціальному, громадському і культурному житті країни.
Достатньо подивитися на представленість різних спільнот у владі, Збройних Силах, політиці, бізнесі та культурі, щоб зрозуміти наскільки глибоко інтегровані національні меншини та корінні народи в українське суспільство і державне управління.
Українська етнополітика ґрунтується на кількох фундаментальних принципах. Перше – це від самих початків Незалежності України сприйняття концепту національних меншин, котрий, як відомо, сприймають далеко не всі європейські країни. Друге – це інклюзивізм: свої зобов’язання перед національними меншинами Україна не обмежує списком обраних. По-третє, це нульова толерантність до найменшої дискримінації за етнічною ознакою та спеціальні зусилля щодо боротьби із найбільш огидними виявами такої дискримінації в сучасній Європі – антисемітизмом та антициганізмом.
Зауважимо, що майже третина часу, упродовж якого Україна здійснює свою етнополітику, припадає на російсько-українська війну, з яких чотири роки – широкомасштабного вторгнення.
Також ця політика довгий час здійснювалася в умовах, які етнополітологи і етнопсихологи характеризують як міноритаризація більшості. Тобто, в умовах фактичної культурної і мовної дискримінації української етнічної більшості.
Етнополітика України зміцнилася і вийшла на нові рівні останніми роками, зокрема коли було ухвалено Закон України «Про національні меншини (спільноти) України» (2022 рік) та, за рекомендаціями Венеційської комісії, суттєві зміни до нього (2023 рік). Запрацювала Рада громадських об’єднань національних меншини (спільнот) при ДЕСС, ухвалено методологію застосування мов національних меншин, створено перелік населених пунктів, де традиційно проживають національні меншини або де вони складають суттєву частину населення, розроблено стратегію захисту мов, які знаходяться на межі зникнення, надається грантова підтримка проєктам громадських організацій національних меншин (спільнот). Донедавна цього не було, так само як і правопису кримськотатарської мови, премії за визначний внесок у розвиток кримськотатарської мови. Як зрештою і Дня міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття, встановленого Указом Президента України, який став потужним символом шанування внеску національних спільнот і корінних народів у загальноукраїнську національну скарбницю.
Новий рівень у захисті прав національних меншин і корінних народів ДЕСС пов’язує із виконанням Плану заходів і дорожніх карт, затверджених Урядом 14 травня минулого року. Це вимагатиме консолідації зусиль усіх залучених інституцій і ДЕСС, звісно, хотіла би бачити у них більше зацікавленості.
Скажімо, минулого року ДЕСС розробила зміни до Закону України «Про національні меншини (спільноти) України» та інших законів, які забезпечили би більший захист наших національних спільнот і корінних народів. Ці зміни містять дієві і ефективні, на наш погляд, запобіжники проти русифікації, можливість якої, зрозуміло, непокоїть громадськість. Однак ДЕСС зустрілася із нерозумінням і відторгненням з боку низки Міністерств і відомств. І хотілося, щоби правозахисники та усі, хто має і прагне стояти на захисті національних спільнот, більш сміливо стали би поруч із Державною службою України з етнополітики та свободи совісті. Якщо ви і ми впевнені у своїй правоті, у відданості європейським принципам, то висловімо свою позицію більш рішуче.
У центрі формування і реалізації політики у сфері захисту прав національних меншин і корінних народів стоїть ДЕСС. Команда Державної служби є фаховою, вона має досвід та міжнародну експертизу, а також є відкритою до посилення свого кадрового потенціалу.
Дискусії довкола тематики захисту прав національних меншин відбуваються в умовах постійного інформаційного тиску, а діяльність ДЕСС постійно перебуває під прицілом російської пропаганди з боку урядових структур та її проксі, які намагаються дискредитувати її роботу.
Попри це, ДЕСС надихається підтримкою з боку Президента України, Кабінету Міністрів, народних депутатів, громадськості, а також національних спільнот і корінних народів.
І зрештою ще раз: етнополітика Української держави пройшла серйозні випробування інформаційними війнами, добре фінансованим провокаціями підривними акціями і широкомасштабним вторгненням. Усупереч очікуванням ворога щодо розколу, війна ще більше згуртувала суспільство в єдину політичну націю, де повага до ідентичності кожного не послаблює, а навпаки — зміцнює спільну державність.
