Інтерв’ю Голови ДЕСС Олени Богдан інформаційному агентству “Главком”

Інтерв’ю Голови ДЕСС Олени Богдан інформаційному агентству “Главком”

Пані Олено, утворення помісної Української православної церкви мало на меті об’єднання всіх православних Церков і досягнення релігійного миру в Україні. Але за три роки суперечки між релігійними громадами, боротьба за майно і уми вірян не припинилися. Ваше бачення: чому не вдалося втілити в життя цю світлу ідею?

Думаю, що люди, які добре знаються на цій темі, мали реалістичні очікування: серед них було розуміння, що навряд чи відбудеться повне входження до новоствореної Православної Церкви України «УПЦ (ПЦУ)» тієї православної Церкви, яка в єдності з Московським патріархатом. Очікували такого рішення від окремих ієрархів і священників, але не Церкви в цілому.

Натомість реалістичним прагненням було здобуття міжнародної суб’єктності новоствореної ПЦУ. Часто не розуміють важливого моменту: Вселенське православ’я – це коло спілкування православних Церков. До того, як ПЦУ отримала Томос, у Вселенському православ’ї не була представлена Українська церква. До Вселенського православ’я входили чотирнадцять Церков, однією з яких є Руська Православна Церква (кажу «Руська» відповідно до того, як записано в статуті Української Православної Церкви в єдності з Московським патріархатом). Однак, сама УПЦ МП не могла бути повноправним суб’єктом на міжнародній арені ‒ не була однією з чотирнадцяти Церков Вселенського православ’я. Таким чином, українське православ’я не мало голосу у Вселенському православ’ї.

З наданням Томосу Православна Церква України «УПЦ (ПЦУ)» стає однією з п’ятнадцяти Церков Вселенського православ’я, а отже, суб’єктом міжнародної комунікації та згадуваною в диптиху. Звісно, для того, щоб цей процес набув логічного завершення, має завершитися процес визнання всіма православними Церквами.

Є кілька факторів, чому об’єднання є складним. Усі вони разом створюють потужну конфігурацію. З одного боку, це конфігурація фінансових, соціальних і юридичних зв’язків певної Церкви. Якщо для певної громади ця конфігурація є усталеною, вона швидко й одразу не може трансформуватися. З іншого боку, важливе ставлення до Предстоятеля Церкви. Просто сказати, що тепер ми будемо в іншій Церкві з іншим Главою, ‒ не всі ієрархи та віряни готові приймати.

Отже, ніхто з тих, хто знав деталі церковного життя в Україні, не очікував повного об’єднання Церков. Ідея всезагального об’єднання вказувала радше на ідеальний сценарій. Водночас ті, хто знайомі з реаліями, розуміли, що йдеться радше про здобуття суб’єктності України у Вселенському православ’ї, аніж повне об’єднання трьох найбільших православних Церков України.

Церква, яка наполегливо називає себе Українською православною церквою, може вам заперечити. Мовляв, вона також є серед цих 14 церков, про які ви згадали. Просто вона у цьому списку в єдності з Московським патріархатом, але при цьому вона також стверджує, що є незалежною. Що на це відповісте?

Ця Церква є самоврядною і в неї справді високий ступінь автономності в межах України – більше, ніж передбачав би, скажімо, статус екзархату РПЦ в Україні. Однак, її не було серед чотирнадцяти Церков диптиху – він включав лише РПЦ. Міжнародної суб’єктності у Вселенському православ’ї УПЦ МП не має.

Наскільки відкриті для комунікації з вами очільники церков, наприклад, митрополити Онуфрій і Епіфаній, а також екзарх Вселенського патріархату Михаїл (Аніщенко)? Який предмет розмов?

З самими Предстоятелями Церков комунікація відбувається відносно нечасто. Більшість спілкування відбувається на рівні фахівців нашої Служби та відповідно духовенства або світських фахівців, афілійованих із певною Церквою. Загалом не є проблемою зв’язатися з кожним зі згаданих ієрархів, зокрема й телефоном.

Не сказала б, що є один центральний лейтмотив комунікації, є різні теми. Хіба що лейтмотив карантину упродовж року був сталою темою, яка навіть об’єднувала у певному сенсі.

Наприклад, восени була зустріч з Міністром культури та інформаційної політики й зі мною, у якій одночасно взяли участь предстоятелі трьох найбільших Церков України та єпископ Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні. Спілкувалися насамперед про карантин: тоді ситуація була дуже напружена, важливо було швидко зустрітися, визначитися зі спільною позицією та обстоювати рішення, яке, з одного боку, буде безпечним для здоров’я, а з іншого боку, у межах раціонального з розумінням, що не потрібні надмірні заходи, які позбавляють людину можливості реалізовувати духовні потреби. Адже науково доведено, що стрес понижує імунітет. У підсумку ця спільна комунікація все ж дала результат.

Повний текст інтерв’ю доступний на сайті інформаційного агентства “Главком”.

Джерело: Главком