На початку лютого ви перемогли у конкурсі на посаду голови Державного агентства з етнополітики та свободи совісті, проте з офіційним призначенням є зволікання (повідомлення про призначення з’явилося на Урядовому порталі ввечері 2-го березня, як раз в момент запису інтерв’ю, – С.К.)?
Так, кажуть, що це через технічні моменти (В розпорядженні Кабміна датою призначення на посаду вказано 26 лютого – С.К.).
Ви не брали участі у першому конкурсі на цю посаду, який фактично закінчився нічим. Чи не здається вам, що процес обрання, зокрема і під час другого конкурсу, є частково політизованим?
Цей конкурс дуже політизували. Інколи складалося враження, що претендуєш на посаду не державної служби, а на політичну, і що рішення буде прийнято не Кабінетом Міністрів, а виборцями. Принаймні, у такому напрямку це дехто штовхав.
У першому конкурсі, мені здається, була дещо викривлена ситуація щодо балів і критеріїв. Тобто кандидати йшли приблизно на одному рівні, але комісія з питань вищого конкурсу державної служби з тих чи інших причин вирішила, що цих двох кандидатів недостатньо, та навіть нікого не передала на розгляд міністра. Так закінчився перший конкурс.
Коли саме ви подали документи?
28 грудня, у суботу, в останній день приймання документів. Це була остання субота перед Новим роком, навіть час пам’ятаю – 10:35.
Але в системі вони з’явилися вже в січні, ви про це знаєте?
Це не так. Коли подаєш заявку, вона одразу висвічується в електронній системі: показує, що документи подано. Час їх подання залишається незмінним – він і зараз відображений у системі. НАДС (Національне агентство з питань державної служби) перевіряє, чи адекватно подані документи, і допускає до участі в конкурсі або ні. А оскільки це був останній робочий день перед Новим роком, очевидно, вони просто не встигли перевірити мої документи того ж дня і перевіряли вже після Нового року.
Припускаю, ви говорите про списки кандидатів, оприлюднені вже після розгляду НАДС у січні. Мені кілька людей про них говорили. Але Новий рік я зустріла, не знаючи, чи мене допущено до конкурсу. Підтвердження отримала вже 2 січня на електронну пошту.
Фото: LB.ua
Ви є знаний і дуже фаховий науковець. Скажіть, навіщо вам ця посада? Державна служба значно обмежує права, свободи, можливості людини.
Так, це поєднання високої міри несвободи, у порівнянні з експертним середовищем, і водночас високого рівня можливостей. Я займалася не лише наукою, а й соціальними проектами. Намагалася поєднувати наукову і практичну роботу. Певний час працювала в міжурядовій організації і курувала болісну та небезпечну ділянку, що стосувалася питання шахрайства в сфері працевлаштування за кордоном.
Для мене важливе відчуття, що ти на щось впливаєш. Звісно, коли викладаєш студентам, теж впливаєш, але є певна межа: коли ти викладаєш півтора десятка років, уже не відчуваєш того драйву, що на початку. До того ж, я бачила запит на більшу кількість кандидатур (до участі у конкурсі – С.К.), а я вже понад півтора року співпрацювала з Міністерством культури і бачила нову команду міністерства, стиль роботи, пріоритетні акценти. Вони мені щиро імпонують.
У житті завжди є вибір: чи ми залишаємося в зоні комфорту, чи беремо на себе ризик і відповідальність. Я зробила вибір на користь ризику і відповідальності. Для мене це складне завдання, але важливе і таке, що надихає.
Повний текст інтерв’ю доступний на сайті інтернет-видання LB.ua.
Джерело: LB.ua
