Згадати правду та поцінувати свободу

Згадати правду та поцінувати свободу

75 років тому 8-10 березня спецслужби СРСР ліквідували Українську Греко-Католицьку Церкву (УГКЦ). Цьому передували арешти й залякування незгодного духовенства та вірян.

8-10 березня 1946 р. у Львові був проведений «Собор», який оголосив про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Ватиканом і «возз’єднання» УГКЦ із Руською Православною Церквою. Таким чином на десятиліття було брутально витіснено в підпілля й вимушену еміграцію українські Церкви – і греко-католицьку, і православну. Адже подіям 1946 року у Львові передували події 28-29 січня 1930 року в Києві, коли було ліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ): скликано «Собор», який у резолюції заявив про «саморозпуск» УАПЦ.

Сьогодні в Україні ми вільні сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, належати до будь-якої релігійної спільноти або не належати до жодної. Цінуймо цю свободу та вшануймо пам’ять тих, хто її не мав, але вірив і боровся: завдяки їм ми маємо вільний вибір сьогодні.

Серед заходів, присвячених березневим подіям 1946 року, ‒ Міжнародна наукова конференція у Києві «”Львівський собор” 1946 року: історичні обставини та сучасні оцінки», яка відбулася в Києві 4 березня. Серед учасників конференції були провідні фахівці з України, Польщі, Румунії, Словаччини та США, представники органів державної влади та Церков.

5 березня з цієї ж нагоди у Києві було відкрито дві виставки: «Нічого таємного, що б не стало явним» у Національному музеї історії України в Другій світовій війні та «До світла Воскресіння крізь терни катакомб» на Контрактовій площі.

Беручи участь у відкритті виставки «Нічого таємного, що б не стало явним», Голова ДЕСС Олена Богдан звернулася до учасників події:

«Ваше Блаженство, шановні організатори і експерти, які створили цю виставку, дорогі гості, для мене справді велика честь бути разом із вами і відзначати відкриття цієї виставки. Це честь і радість, переплетена зі смутком. Це справді дуже сумні роковини: ми знаємо, як були понівечені життя багатьох людей у цьому рішенні і цьому неправдивому зібранні, яке відбулося в 1946-ому році у Львові. Але разом із тим у цьому є місце і світлій радості, адже сьогодні в Україні люди різних віросповідань засвідчують правду про те, що відбулося того року. Учора під час конференції прозвучали деякі дуже особливі слова, зокрема те, що наше відзначення цієї дати сьогодні означає, що насилля не мало останнього слова. Українська Греко-Католицька Церква стала свідченням того, що можна вистояти, можна відродитися і що насилля не матиме останнього слова. Інша дуже важлива теза серед багатьох важливих тез, які прозвучали під час учорашньої конференції стосувалася того, що сьогоднішнє покоління – ми з вами, які не брали безпосередньої участі в тих подіях, а лише знаємо про них, – ми хоча і не винні в тому, що відбулося, але ми за це відповідальні. Відповідальні за те, щоб згадати. Відповідальні за те, щоб визнати. Відповідальні за те, щоб сказати, що правда має значення. Наше життя сьогодні, наше майбутнє життя значною мірою залежить зокрема від того, чи ми визнаємо, що правда має значення. Тому те, що ми сьогодні є, що ми зібралися, що вистояла Українська Греко-Католицька Церква і сьогодні є потужною релігійною спільнотою України, що вистояла Україна і сьогодні є незалежною державою та, попри все, виборює своє право на свободу і гідність, є свідченням того, що правда має значення, що ми відповідальні і що насилля не має останнього слова. Дякую».

Фото та відео: УКУ / УГКЦ / Живе Телебачення