На каналі “Суспільне Культура” 26 березня виходить документальний фільм “Капелани. Віра на війні”. — документальний проєкт про трьох капеланів різного віросповідання та етнічного походження — Василя Вирозуба, Леоніда Болгарова та Олександра Чокова. 26 лютого 2022 року на судні «Сапфір» вони вирушили з пошуково-рятувальною місією на острів Зміїний, щоб забрати тіла нібито загиблих українських прикордонників. Через погрози росіян атакувати корабель екіпаж українського судна потрапив у полон. Сьогодні відбулася презентація фільму “Капелани. Віра на війні” за участі її головних героїв.
Василь Вирозуб пробув у полоні 70 днів, за слова “Слава Україні!” його не віддали з полону попри домовленості, тільки з другої спроби вдалося визволити. “Там нема ні Бога, ні віри, ні чеснот, ні правди…- про полон у росії каже Василь Вирозуб. – Я розумів: поки я сиджу в карцері — Україна стоїть! Вийшов із полону, і перше, що сказав — Христос воскрес!.. Через 70 днів полону я повернувся і побачив, що вишиванка у кожного не на фасаді, а в серці”.
Леонід Болгаров та Олексадр Чоков були у полоні — 43 дні. Усім їм дали номери замість імен, піддавали знущанням та тортурам, тримали в карцері, морили голодом, цькували собаками.
“Росія жахлива країна, треба зробити все залежне від нас, щоб цих покидьків не було. Я капелан, люблю Бога, людей, але навчився розділяти. Ми послідовники Христа. Бог бачить кожного. Дякую Богу за все, що він зробив. Руські забороняли нам молитися в полоні. Моє ставлення до православних у полоні змінилося. Ми молилися один за одного, це був час випробувань для нас”, – розповів Олександр Чоков на презентації фільму “Капелани. Віра на війні”.
“В камері молитви за нас відчувалися на фізичному рівні”, – сказав Леонід Болгаров.
В російських тюрмах все ще тисячі українців, які чекають на звільнення.
У фільмі розкривається роль капеланів у війську та зміна їхнього статусу з ухваленням змін до законодавства.
Усі капелани займалися волонтерством з 2014 року та продовжили робити це після повернення з полону — підтримувати військових та їхні родини. Вони надають духовну підтримку військовим на фронті та в тилу, створюючи культурний місток між різними віросповіданнями.
Василь Вирозуб — настоятель Свято-Троїцького гарнізонного храму м. Одеса, священник Православної церкви України. Ініціатор створення Служби військового капеланства Збройних сил України. У 2014-2015 роках — військовий капелан у складі 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. З 2014 року займається волонтерством. Після повернення з полону допомагає у реабілітації військовополонених, родин загиблих, опікується військовим госпіталем. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня.
Його дорога до капеланства почалася з Майдану: «Там, де твій народ, там має бути священник».
«Капелан — це був тато, брат, друг, товариш. Це був волонтер, це той, хто повинен нагодувати, одягнути, витягнути з поля бою, знати, як накласти джгут. До того ж ти мав і маму якось заспокоїти: “Не хвилюйтесь, мамо! Син одягнений, взутий і в касці”», — розповідає капелан. – Воля повинна бути окроплена кров’ю героїв. Але як це тяжко бачити!..В Україні зараз, певно, немає цивільних. Бо ми всі на війні”.
Він переконаний, що капелан повинен здобути спеціальну освіту: «Це має бути і фізична підготовка, оскільки він все-таки завжди поруч, а також і психологічна підготовка… Не до кожного можна достукатися, бо він під бронею. Але в Біблії написано: стукайте, і вам відкриють. Капелан це є друг товариш і побратим для солдата. ”,- каже Василь Вирозуб.
«Ми з чотирнадцятого воюємо з росіянами, та вони нас ніколи не зламають», — переконаний капелан 35 окремої бригади морської піхоти, пастор Євангельської Реформаторської церкви Прославління в Одесі Олександр Чоков. У 2014 році став волонтером — допомагав переселенцям. З 2018 року — штатний капелан 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Засновник духовного мультиконфесійного центру. З 2022 року як військовий капелан проходить службу в Збройних силах України, продовжує займатися волонтерством. Має нагороди від Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ.
«Місія капеланської роботи задля перемоги дуже велика. Потрібно підтримувати бойовий дух, і капелан знає, як це робити. Капелан може, як той годинник, щось покласти на місце і людина піде правильним шляхом, і її дух буде високим. А якщо у людини високий дух, то жоден ворог його не зламає», — впевнений Олександр Чоков.
Він підкреслює: «Заради наших дітей, заради наших онуків ми маємо вистояти і мати пам’ять, тому що багато людей загинуло. Тому, нам потрібно боротися далі».
Як віра у Бога не давала зламатися під російськими тортурами, а віра в Україну не полишала друзів ані на мить, розповів пастор з Одеси Леонід Болгаров, який служить Християнській Реформаторській церкві «Прославління» 15 років. З 2014 року він зрозумів, що його покликання бути військовим капеланом на фронті. Після повернення з полону займається гуманітарною допомогою для військових, опікується госпіталем у Миколаївській області та продовжує свою капеланську роботу на фронті. Нагороджений відзнакою МО України медаллю «За сприяння Збройним силам України».
Коли на початку повномасштабного вторгнення рф зателефонував Олександр Чоков і сказав, що потрібна допомога, він не роздумуючи погодився їхати на Зміїний:
«Втратив, мабуть, страх перед цими рашистами, — зізнається Леонід. — Я думаю, що ми дуже відрізняємось від росіян, тому що ми дійсно любимо свою країну».
Леонід каже, що у нього навіть думки не було не поїхати з рятувальною місією: «Взагалі, я живу за таким принципом: “Якщо не я, то хто?”».
«Найцінніше, що у мене було з собою, — це стрічка двостороння, моя Біблія. Вона у мене уже 17 років. До речі, у полоні її перевіряли на екстремізм, і коли вона до мене повернулась, то стала ще дорожчою», — згадує Леонід Болгаров. – “Нам нема, що ділити один Бог одна Україна, одні збройні сили. Ми не конкуренти, а співробітники.”
Після прем’єри фільму військові капелани Олександр Чоков і Леонід Болгаров повернуться до війська. “Бо немає сенсу нам жити, якщо ми не здолаємо цього ворога”, ― переконані священники. – Зараз іде війна двох світів – тоталітарного і цивілізованого світу. Не змучуйтеся допомагати, бо це боротьба за вас!..Ми всі на війні, цивільних зараз нема. Разом до перемоги. З нами Бог, тоді хто проти нас?”.