Українці довіряють людям інших релігійних переконань, засвідчують відсутність релігійних утисків і наявність свободи совісті у своїй країні.
Українці залишаються віруючою нацією, але дедалі більше сприймають віру як особисту справу, а не як формальну належність до певної конфесії. Водночас суспільство демонструє високий рівень релігійної толерантності та підтримує остаточний розрив релігійних зв’язків із Москвою. Про це свідчать результати всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні», презентованого Соціологічною групою «Рейтинг».
Представляючи результати опитування, співзасновник і CEO Соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович наголосив, що релігійні відмінності сьогодні не є чинником суспільного розколу. Навпаки, українці демонструють значно більшу довіру до людей інших віросповідань, ніж до людей з іншими політичними поглядами. Понад 60% громадян позитивно ставляться до представників інших релігійних конфесій, тоді як найнижчий рівень довіри фіксується саме щодо людей з іншими політичними переконаннями.
Переважна більшість опитаних також вважає, що в країні забезпечений належний рівень свободи віросповідання.
Дослідження показало, що найбільшу довіру серед релігійних лідерів має митрополит Епіфаній. Йому довіряють майже 47% українців. Водночас значна частина громадян узагалі недостатньо добре знає релігійних лідерів. Це, на думку дослідників, свідчить про те, що авторитет церковних інституцій не завжди супроводжується високою впізнаваністю їхніх очільників.
Щодо конфесійної належності, найбільшою групою залишаються українці, які називають себе просто православними без віднесення до конкретної церкви. Таких 26%. Ще 22% відносять себе до Православної церкви України, 10% — до Української православної церкви, а 7% — до Української греко-католицької церкви.
Водночас створення ПЦУ має високий рівень підтримки серед українців. Близько 60% позитивно оцінюють появу єдиної помісної православної церкви, тоді як негативне ставлення висловлюють лише одиниці.
Також доволі показовою виявилася реакція суспільства на процес переходу громад від УПЦ до ПЦУ. Такі переходи підтримують 40% українців, не підтримують лише 9%, але найбільшою групою стали ті, кому це питання байдуже — 43%. Прикметно, що серед прихильників УПЦ майже половина позитивно ставиться до переходу громад до ПЦУ.
Дослідження також показало, що українці не відчувають релігійних утисків. Лише 5% респондентів заявили, що особисто стикалися з дискримінацією через свої релігійні переконання, ще 7% говорять про подібний досвід своїх близьких. Майже 90% опитаних повідомили, що не зазнавали жодних утисків на релігійному ґрунті.
Окрему увагу під час презентації приділили ставленню суспільства до зв’язків УПЦ з Російською православною церквою. Близько 80% українців підтримують розрив таких зв’язків через російську агресію проти України. Крім того, 57% підтримують заборону УПЦ через її зв’язки з РПЦ, а майже 70% схвалюють запровадження санкцій проти митрополита Онуфрія.
Коментуючи результати дослідження, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський закликав розглядати їх у ширшому європейському контексті. На його думку, результати ще раз підтверджують «нормальність» релігійної ситуації в Україні та її суголосність процесам, які відбуваються в країнах Центральної та Східної Європи.
«Церква у XXI столітті отримала можливість бути просто церквою, а людина, позбавлена жорсткого соціального контролю, вільно обирає своє ставлення до релігійних інституцій. І якщо, скажімо, 150 років тому українець просто не міг оминути церкву — вона освячувала ключові моменти його життя і організовувала суспільний і життєвий простір українського села, то сьогодні, в неділю, людина має безкраїй вибір, але за цих умов суттєва частина наших співвітчизників обирає в недільний ранок храм, де знаходить те, чого їй не може надати жодна інша соціальна чи культурна установа», — сказав Віктор Єленський.
Окремо голова ДЕСС звернув увагу на високий рівень міжрелігійної толерантності в Україні. Він нагадав, що ще наприкінці 1980-х років «експерти пророкували трохи не війну на релігійному фронті». Однак ці прогнози не справдилися. За його словами, навіть сьогодні, після тисяч переходів громад від УПЦ до ПЦУ, кількість населених пунктів, де справді існує серйозна напруга між релігійними громадами, є дуже невеликою.
«Дослідження підтверджує, що українці є надзвичайно толерантними в релігійному вимірі», — наголосив Єленський.
Водночас він зазначив, що результати опитування демонструють іще одну важливу тенденцію: навіть значна частина вірян УПЦ розуміє необхідність остаточного розриву зв’язків із Російською православною церквою. За його словами, позиція держави у цьому питанні залишається незмінною і полягає не в боротьбі з певною конфесією, а у вимозі припинити будь-яке інституційне підпорядкування релігійних організацій структурам, які беруть безпосередню участь у війні проти України.
Своє бачення результатів дослідження представив і голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. На його думку, опитування вкотре підтвердило особливість українського суспільства: українці є нацією віруючою, але водночас не надто релігійною та ще меншою мірою воцерковленою.
За словами народного депутата, така ситуація не є чимось унікальним для України, а загалом відповідає тенденціям, характерним для більшості європейських країн. Люди можуть не відвідувати регулярно богослужіння і не брати активної участі в церковному житті, однак це не означає втрату віри чи духовних орієнтирів.
Водночас дослідження продемонструвало ще одну важливу тенденцію: для багатьох українців церква залишається важливим елементом національної самоідентифікації. Йдеться не лише про релігійну належність, а й про усвідомлення власної приналежності до української нації та культури. Саме тому існування незалежних українських церков — як Православної церкви України, так і Української греко-католицької церкви — має значення далеко за межами суто релігійної сфери.
«Люди можуть не так часто ходити до церкви, але сам факт існування незалежної української церкви є важливою складовою національної ідентичності», — наголосив Потураєв.
Водночас Микита Потураєв запропонував розпочати суспільну дискусію щодо європейських механізмів підтримки релігійних організацій, зокрема можливості спрямування частини податків на користь обраної церкви чи релігійної спільноти.
Такий механізм, за словами депутата, допомагає забезпечити прозоре фінансування церков, а також вирішувати питання соціального і пенсійного забезпечення духовенства.
Окремо Потураєв порушив питання участі місцевих громад у вирішенні долі релігійних об’єктів, які перебувають у комунальній власності. На його переконання, органи місцевого самоврядування мають краще розуміти релігійну структуру своїх громад і враховувати позицію мешканців під час ухвалення рішень щодо використання храмів та інших релігійних споруд.
За словами депутата, дослідження демонструє, що українці мають чітке конфесійне та світоглядне самовизначення, а тому повинні отримувати більше можливостей впливати на рішення, які стосуються релігійного життя їхніх громад.
Політолог Олег Саакян звернув увагу на ще один важливий аспект дослідження. На його думку, українці загалом підтримують принцип відокремлення церкви від держави, але водночас очікують, що всі суспільні інституції, включно з релігійними організаціями, діятимуть за єдиними правилами та не становитимуть загрози національній безпеці.
За словами експерта, результати опитування свідчать про високий рівень релігійної свободи та міжконфесійної довіри. Українці дедалі більше сприймають віру як особистий вибір і менше прив’язують її до церковної бюрократії чи інституційних суперечок.
Загалом дослідження демонструє доволі зрілу картину українського суспільства. Українці залишаються віруючими, однак дедалі більше розглядають віру як особистий духовний вибір. Вони підтримують релігійну свободу, толерантно ставляться до представників інших конфесій та водночас послідовно виступають за незалежність українського релігійного простору від російського впливу. Саме це поєднання свободи, відповідальності та національної самоідентифікації сьогодні визначає релігійний ландшафт України.
