17 липня Інститут національної стійкості та безпеки представив дослідження «РПЦ у Європі: інфраструктура російського впливу», присвячене діяльності Російської Православної Церкви та пов’язаних із нею структур у пʼятьох країнах Європейського Союзу.
На презентації дослідження були присутні представників державних інституцій, дипломатичного корпусу, релігійних організацій, громадянського суспільства та безпекового середовища.
У межах заходу відбулося експертне обговорення ролі Української держави, Церков, діаспори, європейських інституцій та громадянського суспільства у протидії впливу РПЦ і підтримці українських громад за кордоном. До дискусії доєднався Голова ДЕСС Віктор Єленський.
Під час обговорення Віктор Єленський наголосив, що Російська Федерація досить давно переорієнтувала Російську Православну Церкву із духовної підтримки співвітчизників за кордоном на реалізацію зовнішньополітичних завдань російської держави.
При цьому, Голова ДЕСС підкреслив, що дії України і українських недержавних акторів у нейтралізації деструктивної активності РПЦ за кордоном є проактивними і ефективними. Він послався на статтю у Wall Street Journal, де детально аналізувались прагнення Росії через підконтрольні їй релігійні структури, медіа та сателітів РПЦ дискредитувати в очах американської публіки Україну та її дія, котра за допомогою своїх релігійних діячів, громадських активістів і лідерів євангельсько-протестантських громад уневажнила дії РФ і, на думку авторів статті, виграла цей двобій.
Віктор Єленський також зазначив, що в Європі дедалі краще розуміють, чим стала РПЦ, особливо під час російсько-української війни:
“Достатньо подивитися на Резолюції ПАРЄ, Європейського Парламенту, рішення урядів і парламентів низки європейських країн, а також на позиції Конференції Європейських Церков — найавторитетнішої міжнародної християнської організації Старого Світу”.
Що ж стосується спроб РПЦ вплинути на українських біженців в Європі, то Голова ДЕСС запропонував розглянути структуру цього середовища:
“По-перше, навіть за умови, що велика маса із них вихідці із Півдня та Сходу України вони зовсім не схильні слухати панегирики на адресу Російської Церкви, яка благословляє вбивство їхніх рідних та руйнування їхніх міст і сіл. По-друге, вони дуже сильно відрізняються від українських емігрантів у Північній Америці на зламі ХІХ-ХХ століття. Насамперед, велика частина із них не усвідомлюють себе незворотними мігрантами; вони не мають такої потреби у Церкві, як ті українські переселенці, які перетнули океан зі ста доларами в кишені, але зрештою збудували величні українські собори у Філадельфії, Вашингтоні, Пенсильванії або Чикаго. Відтак, перед нами постає питання про місце українських Церков у загальній мережі українських інституцій, соціальних медій і мереж”.
Відповідаючи на питання залу щодо фінансової підтримки релігійних організацій в Україні та Європі, Віктор Єленський зауважив, що режим відокремлення Церкви і держави не передбачає фінансування державою релігійних організацій:
“Але українська держава могла би фінансувати діяльність релігійних організацій у соціальній сфері, здійсненні ними суспільно-значущих проєктів так само, як вона фінансує діяльність у цих сферах інших інституцій. У майбутньому також варто було би повернутися до розгляду можливостей моделі, яку умовно називають “відсотковою філантропією”, тобто, як це є у багатьох європейських країнах, де платник податків вирішує на що піде 1-1,5-2% його податку – на Церкву, культуру чи спорт”.
Участь в експертному обговоренні також взяли екс-заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал-майор Ілля Павленко, доктор філософських наук, професор, науковий співробітник Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, президент Української асоціації релігієзнавців Людмила Филипович, релігієзнавець, радник заступника Керівника Офісу Президента України, офіцер Збройних Сил України Віта Титаренко, а також військовий капелан Костянтин Холодов.
