80 років тому світ захлинувся у полум’ї Другої світової війни, яка безжально прокотилася мільйонами людських доль. Тоді людство здобуло крихкий шанс на нове життя, заплативши за нього страшну ціну. І серед тих, хто поніс найважчі втрати, були українці. Ми билися на всіх фронтах, звільняли міста, рятували народи. Ми не були тінню — ми були силою.
Сьогодні ми знову стоїмо на передовій. Дивимось у вічі новому обличчю старого зла. Росія, яка колись ішла поруч у боротьбі з нацизмом, стала його дзеркальним відображенням. Тепер вона — не визволитель, а кат. Не переможець, а окупант. Світ бачить це в Бучі, Маріуполі, Бахмуті, Ізюмі, у вщент спалених селах і містах, у безневинно закатованих людях.
Та ми стоїмо. Так само непохитно, як стояли тоді. Бо українська Перемога — це не парад танків. Це — гідність. Це — свобода. Це — незламна воля жити й бути собою. Ми воюємо не за імперії — ми воюємо за життя. За майбутнє без страху. Ми показуємо світу: Перемога — це не руїна, а надія. Не вбивство, а визволення. Не тиранія, а право дихати вільно.
Ми не святкуємо війну. Ми вшановуємо пам’ять тих, хто зупинив її 80 років тому — і тих, хто героїчно зупиняє її сьогодні.
Ми — нація, яка двічі в історії ставала щитом для світу.
Вічна шана всім, чиї життя забрала війна.
Доземний уклін — тим, хто нині мужньо боронить Україну.