З нагоди Міжнародного дня рідної мови Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) ініціювала засідання науково-практичного круглого столу. До обговорення були залучені науковці академічних установ і закладів вищої освіти, представники громадських організацій національних меншин та корінних народів, представники медіа та органів державної влади. Основною метою заходу було аналізування сучасного стану функціонування мов національних меншин, яким загрожує зникнення, та розробка проєкту Стратегії їхнього збереження і розвитку.
Рідна мова є не лише засобом комунікації, а й глибоким кодом пам’яті, що пов’язує покоління
Відкриваючи круглий стіл, голова ДЕСС Віктор Єленський наголосив на значущості рідної мови, цитуючи митрополита Івана Огієнка, який порівнював мову з душею народу. Навколо цього питання точилися дискусії. І поставало запитання: що буде з людиною, яка перейде на іншу мову, яка стане говорити більш поширеною, більш популярною, більш розвиненою мовою, якщо вона виховувалася в якомусь маленькому племені?
Рідна мова – це не те, що нам дається у процесі самого раннього соціалізації, але це важливий, глибокий код пам’яті, те, що пов’язує нас з поколіннями, які були до нас, які йдуть зараз цією землею і, очевидно, будуть йти за нами. Це надзвичайно важливий зв’язок, який, можливо, важко операціоналізувати з точки зору, скажімо, соціології чи політичних наук. Але який осягається проникливими філософами, мовознавцями, який усвідомлюється всіма нами у процесі нашого становлення.
«Буває так, що рідна мова “замулюється” в процесі колективної асиміляції, в процесі нав’язування інших мов. Але відбувається й інший процес, коли те, що називається – онуки прагнуть згадати про те, що забули діди. І тоді цілі колективи, цілі народи повертаються до мови своїх пращурів, розвивають цю мову, і ця мова знову і знову живе у віках. Так було з єврейською мовою, так було певною мірою з чеською мовою, яка почала зникати як мова високої культури. І так, очевидно, майже напевно, буде з українською мовою», – наголосив Віктор Єленський.
Русифікація як загроза мовам національних меншин
Олександр Хара, голова Ради громадських об’єднань національних меншин (спільнот) при ДЕСС, звернув увагу на наслідки русифікації, яка завдала великого удару як по Україні, так і по національних меншинах, особливо єврейській та грецькій громадам. Він навів дані перепису населення 2001 року, згідно з якими лише 3,1% євреїв та 6,4% греків вважали мову своєї меншини рідною, тоді як 83% євреїв та 88,5% греків вважали російську мову рідною. Причинами цього стали політичні репресії, зокрема розстріли інтелігенції в 1937 році. В умовах нинішньої війни найбільше постраждали кримські татари, караїми, кримчаки та греки, оскільки їхні історичні громади опинилися під окупацією.
Хара наголосив на необхідності подолання наслідків русифікації через кодифікацію мов, розробку алфавітів та створення навчальних матеріалів. Окремо він порушив питання молдовської мови, зауваживши, що молдовська громада України стурбована можливістю її виключення з освітнього процесу після рішення Молдови визнати свою мову румунською. Водночас, оскільки частина людей ідентифікує свою мову як окрему, важливо зберегти їхнє право на її використання.
Стратегія мовної політики та підтримка Ради Європи
Заступник Голови ДЕСС Ігор Лосовський, який модерував круглий стіл розповів про діяльність ДЕСС у сфері мовної політики, зокрема про супровід імплементації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Україна регулярно звітує перед відповідним Комітетом експертів Комітету міністрів Ради Європи щодо виконання своїх зобов’язань в рамках Хартії. Значна увага приділяється розвитку кримськотатарської мови: у 2021 році була ухвалена Стратегія її розвитку, створено Національну комісію з питань кримськотатарської мови, наразі триває фінальне погодження нового правопису цієї мови на основі латиниці. Розроблено та затверджено Урядом України перелік мов нацменшин, яким загрожує зникнення. Було оголошено про створення робочої групи для розробки Стратегії розвитку цих мов. До цього переліку входять білоруська, гагаузька, ідиш, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, ромська, румейська та урумська мови. До вересня має бути підготовлена відповідна стратегія, і зараз ДЕСС активно працює над цим, залучаючи експертів. Ігор Лоссовський підкреслив, що це безпрецедентний проєкт для України, і висловив сподівання на колективну та спільну роботу експертів, науковців і практиків для блага всіх цих мов.
Земфіра Кондур, проєктна менеджерка Ради Європи, підкреслила важливість рідної мови як носія цінностей та знань, що передаються з покоління в покоління. Вона наголосила на необхідності збереження та розвитку рідної мови, що є ознакою демократії, свободи та солідарності. Зазначила, що в рамках Ради Європи існує низка документів, які формулюють позицію щодо мовної та освітної політики, це, зокрема Європейська хартія регіональних мов і мов меншин, Європейська культурна конвенція та Рамкову конвенцію про захист національних меншин.
Особливу увагу Земфіра Кондур звернула на питання захисту національних меншин, яке є важливим не лише для Ради Європи, але й для Європейського Союзу, зокрема у контексті переговорного процесу щодо вступу України до ЄС. Вона привітала зусилля України, яка розробляє План заходів щодо національних меншин, який включає питання антидискримінації, протидії мові ворожнечі та збереження і розвитку мов національних меншин, ромську проблематику
Говорячи про стратегію збереження і розвитку мов меншин, які опинилися під загрозою, вона наголосила на важливості розробки окремого плану заходів для кожної мови, зазначеної у Переліку загрожуваних мов. Представниця РЄ зазначила, що Рада Європи вже представила двох національних експертів, які допомагатимуть у цій роботі, та висловила сподівання, що найближчим часом буде створено робочу групу, до якої увійдуть експерти та носії мов відповідних національних меншин.
Етнологічний аспект та майбутні виклики
За словами професора Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені Кураса Національної академії наук, Олега Калакури, в контексті третьої річниці повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, перехід до української мови значної частини громадян, які раніше використовували російську мову у побутовому спілкуванні, не уявляється остаточним. Російська мова з подачі кремлівських агресорів підпала під тренд культури скасування, вирвавшись з-під впливу “русского мира”, українці підтверджують свою налаштованість на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Разом з тим, окремий статус російської мови у статті 10-й Конституції України як мови «мегаменшини» ще потребує перегляду.
Калакура підкреслив, що серед етнологів, присутніх на засіданні, поширене розуміння людства як об’єднання народів. Кожен народ, кожен етнос намагається зберегти свою мову, оскільки саме мова є ключовим чинником, який формує і зберігає окремішність, національну ідентичність. Громадяни України використовують та зберігають близько 60 національних мов. У світі нараховують понад 7000 мов, з яких близько половини (понад 3000) мають статус зникаючих. Водночас, потрібно розділяти ті мови, які традиційні для населення України (а це близько 20 мов, які захищені мовним законодавством, в тому числі названими Рамковою конвенцією про захист національних меншин та Європейською хартією регіональних мов або мов меншин), та мови мігрантів, які не мають ані правових підстав, ані можливості для підтримки та збереження своєї мови.
Професор відзначив позитивні зміни в державній етнічній та мовній політиці, яка сьогодні визначила групу мов, яким загрожує зникнення, та запропонував подивитися на цю проблему ширше – на збереження мови як частини збереження традицій, культурної спадщини, як частину культурної політики України. Напередодні повномасштабного вторгнення рф в Україну ми лише теоретично уявляли собі етнічний склад населення України, апелювали до динаміки переписів 1989 та 2001 років. Проте, після завершення бойових дій етнічний склад населення зміниться радикально. Повоєнні дослідження, соціологічні опитування не замінять проведення повноцінного перепису населення. Тільки перепис може дати інформацію щодо мовних пріоритетів українців та місць компактного проживання носіїв мов етнічних спільнот.
Отже, розробка стратегії збереження мов, яким загрожує зникнення, є актуальним науковим та суспільно важливим завданням. Стратегія повинна визначати спільні виклики для зникаючих мов та механізми їхньої підтримки. До цієї групи варто залучити як науковців, так і активістів національних культурних осередків етнічних спільнот. Розроблення стратегії збереження мов, яким загрожує зникнення, є важливим кроком в європейському транзиті України, оскільки відповідає цінностям демократичного світу та інтересам захисту прав людини.
Щодо нового перекладу Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, перератифікація якого зараз обговорюється, професор вважає, що добре, що серед мов, які потребують захисту, зберегли білоруську мову, яка виразно загрожена в Україні, адже більшість білорусів користується російською, а білоруська мова вразлива у самій Білорусі. До списку загрожених мов варто додати їдиш, мову, якою традиційно спілкувалися і спілкуються українські євреї. До списку увійшли караїмська та кримчацька, як мови корінних народів України, румейська та урумська мови надазовських греків також мають бути у переліку тих мов, на які розповсюджується дія Європейської хартії регіональних або міноритарних мов в Україні.
Ескандер Барієв, член Меджлісу кримськотатарського народу, а також керівник Кримськотатарського ресурсного центру, наголосив, що рідна мова є генетичним кодом ідентичності, і це дуже важливо, в першу чергу, коли ми говоримо про автохтонні мови, тобто мови корінних народів, які дійсно знаходяться під загрозою. За його словами, кожен рік зникають дві мови корінних народів, і тому для кримськотатарського народу дуже важливо зберегти мови корінних народів України.
Барієв зазначив, що Громадська рада при ДЕСС робить все, щоб допомогти ДЕСС, та підтримує всі її ініціативи, законодавчі, а також адміністративно-організаційні, щодо забезпечення збереження мов національних спільнот, корінних народів та їх захисту. Він нагадав, що у 2017-2018 роках, коли він був одним із представників міжнародного руху корінних народів, Всесвітнього руху корінних народів, вони ініціювали в ООН, щоб 2019 рік був визначений як рік мов корінних народів. Це рішення було закріплене відповідно. резолюцією ООН.
За словами Барієва, цю роботу було продовжено, і вже пізніше було ухвалено резолюцію про десятиріччя мов корінних народів з 2022 року по 2032 рік. Представники народів, які занепокоєні тим, що мови їх зникають, намагаються робити все, щоби привернути до цього увагу міжнародних організацій, таких як ООН, та інших міжнародних структур. Коли йдеться про резолюції міжнародних організацій, тут були рекомендації для держав, у яких є корінні народи, для того, щоб вони сприяли захисту мов корінних народів, прийняттю стратегій та відповідних планів дій тощо. Україна – саме та держава, яка дійсно розробила і Концепцію, а потім розробила Стратегію якраз на 2022-2032 роки щодо збереження і розвитку кримськотатарської мови.
Барієв підкреслив, що кожна мова може розвиватися, коли дійсно є тому сприяння держави, і відповідні законодавчі та підзаконні акти, коли передбачається фінансування розвитку цих мов. На жаль, в цій ситуації війна дуже сильно впливає на самі процеси, тому що більша частина корінного кримськотатарського народу, караїмів та кримчаків перебуває на окупованій території, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
Етнос, який втрачає мову, – зникає
Володимир Скляр, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології, підкреслив, що етнос, який втрачає мову, зникає. Залишається лише етнічне походження, спогади про бабусь чи дідусів, але вони стають чужими. Сучасна Україна тривалий час була упосліджена політикою тотальної русифікації за часів російської імперії та СРСР. Те, що зараз відбувається на окупованих територіях, де тотально нищаться всі ознаки української ідентичності, починаючи від назв населених пунктів, вулиць і закінчуючи школами, є продовженням цієї агресивної імперської політики.
Як фахівець-етнолог, Скляр коротко розповів про мови, які знаходяться під загрозою, зокрема кримчацьку, караїмську, ромську, гагаузьку та мови грецьких громад. Він погодився з Олегом Калакурою, що за останні роки етнічний склад населення змінився, але відповідні тенденції залишаються. Ним було висловлено готовність приєднатися до робочої групи та наголошено на історичній справедливості захисту рідних мов етнічних меншин, які знаходяться під загрозою зникнення.
Необхідність наукового підходу – уникнення історичних помилок
Член-кореспондент Національної академії наук Лариса Якубова зазначила, що зміна акцентів державної політики України щодо зникаючих мов є позитивним зрушенням. Водночас вона нагадала, що протягом тривалого часу ці питання залишалися поза увагою урядів.
Професорка наголосила на важливості серйозного ставлення до цієї проблематики та опори на наукові дослідження, щоб уникнути помилок попередніх історичних періодів. Вона застерегла від поспішних висновків щодо етнічних груп, які втрачають мову, та закликала не переводити їх до категорії “іншого походження”. Як приклад вона навела ірландців, які, втративши свою писемну мову ще в X столітті, досі зберігають свою ідентичність.
Було також зазначено, що в умовах війни питання збереження мов є важливим політичним важелем. Проте, цим потрібно користуватися грамотно та ефективно. Вона висловила занепокоєння щодо того, що рішення та застереження, які звучать на нарадах, часто не мають реальних зрушень.
На її думку, завдання державних менеджерів полягає в тому, щоб створювати робочі групи дослідників, які будуть працювати над вирішенням складних наукових та методичних завдань. Держава повинна забезпечити фінансування цих груп, щоб вони могли працювати упродовж тривалого часу.
Якубова наголосила на необхідності кодифікації зникаючих мов та запуску освітніх програм. Вона підкреслила, що справжнє врятування цих мов є колосальним геополітичним аргументом на користь України, яка реально, а не показово, займається цим питанням.
Мова не існує без зв’язку з конкретною людиною, спільнотою чи етносом
Оксана Михальчук, представниця Інституту мовознавства, висловила підтримку ідеї розробки окремих планів заходів для кожної зникаючої мови. Загальна стратегія може бути лише рамковою, тоді як детальні плани слід створювати індивідуально для кожної мови, залучаючи носіїв і лінгвістів.
Вона підкреслила важливість розуміння значення “рідна мова”, зазначивши, що мова не існує без зв’язку з конкретною людиною, спільнотою чи етносом. Успіх мовної політики залежить від зацікавленості та активної участі спільноти, яка і є суб’єктом цієї політики. – “Усі інструменти, якими володіємо, – законодавча і нормативно-правова база, ініціативи та стратегії, – можуть стати безсилими, якщо буде відсутня та спільнота, яка зацікавлена в розвитку цієї мови”.
Представниця Інституту мовознавства звернула увагу на різноманітність мов, включених до списку зникаючих та їх відмінностей. Для захисту кожної мови, її кодифікаційних аспектів потрібні окремі плани дій та окремі носії, які володіють цими мовами та можуть фахово знайти необхідні підходи. Вона також зазначила, що більшість мов зі списку є бездержавними, лише білоруська мова має статус державної, але вона потребує особливого підходу до захисту, враховуючи її незахищеність в самій Білорусі.
Михальчук також звернула увагу на особливості ромської мови, зазначивши, що це, скоріше, сукупність діалектів, ніж єдина мова. У лінгвістичному світі є дуже багато дискусій щодо кодифікації ромської мови. Хоча у 21-му році були ініціативи стосовно можливостей кодифікації цієї мови, але про практичні рішення наразі дуже складно домовитися, тому що ця мова, ці діалекти поширені у різних державах. На її думку, ця мова є розсіяною, позадержавною, і фактично представляє собою діалекти відповідного етносу. О.Михальчук висловила сподівання на плідну роботу над стратегією та планами захисту зникаючих мов, запевнивши у готовності Інституту мовознавства долучитися до цієї роботи.
Науковиця та викладачка Ірина Дрига, поділилася своїми спостереженнями щодо ревіталізації зникаючих мов, які вона вивчає багато років. Вона нагадала про чотири основні стовпи ревіталізації будь-якої зникаючої мови: належне законодавство, належне планування, економічні ресурси та належний публічний інтерес і підтримка громади.
Тетяна Хорунжа, представниця громадської організації “Надазовські греки”, підкреслила важливість наукового підходу до збереження мовної спадщини та необхідність співпраці між науковцями й громадськими ініціативами. Вона наголосила на потребі цільового фінансування проєктів, спрямованих на підтримку мовних громад і розвиток освітніх програм.
За її словами, мова є не лише засобом комунікації, а й невід’ємною частиною ідентичності та історії народу, особливо для тих, чию долю змінила війна. Зокрема, азовські греки належать до таких народів, а їхні мови – урумська та румейська – перебувають під загрозою зникнення. Втрата мови, зазначила вона, означає втрату національної ідентичності, традицій та культурної спадщини, тому підходити до її збереження необхідно комплексно й усвідомлено.
Хорунжа підкреслила, що робота над стратегією та планом збереження мов має бути ґрунтовною та якісною, із залученням фахівців, які глибоко розуміють цю тему. Вона наголосила, що хоча це офіційне доручення передбачає виконання у визначені строки, для його якісної реалізації потрібен час, а також участь досвідчених спеціалістів – тюркологів, філологів і мовознавців. Вона відзначила, що мовні активісти надазовських греків вже зробили багато, проте без залучення науковців, у тому числі міжнародних експертів, ця робота не буде повноцінною.
Окремо вона звернула увагу на проблему на законодавчому рівні, зазначивши, що найближчим часом Верховна Рада розглядатиме законопроєкт щодо перератифікації нового перекладу Європейської хартії регіональних і міноритарних мов, а також корекції списку мов, які підлягають державному захисту. Вона наголосила, що необхідно докласти максимум зусиль, щоб цей список було доповнено, а урумська та румейська мови отримали належний державний захист.
Заступник Голови ДЕСС Ігор Лоссовський, коментуючи виступ Тетяни Хорунжої підтвердив занепокоєння щодо ситуації з Хартією, інформація щодо скорої її перератифікації є передчасною, та необхідності захисту урумської та румейської мов. Саме для цього ці мови і були включені ДЕСС до Переліку мов, яким загрожує зникнення, затвердженого КМУ. Проте, він зазначив, що на переконання ДЕСС такі мови, як, наприклад, угорська та румейська не можуть бути захищені на однаковому рівні.
Ігор Лоссовський запропонував варіант поділу мов на групи: ті, які потребують регулярного сталого захисту, і ті, які знаходяться на межі зникнення та потребують відродження. Для останніх, за його словами, першим етапом має бути кодифікація, а також загальна стратегія відродження. Чим ДЕСС й активно займається, принаймні, з початку цього року.
Земфіра Кондур, проєктна менеджерка РЄ, додала, що статистичні дані щодо рідних мов можуть бути не зовсім точними через те, що люди з різних причин, зокрема через дискримінацію, боялися відкрито говорити про свою національну приналежність та рідну мову.
В’ячеслав Тодоров з Центру регіонального розвитку Українського Придунав’я запропонував кілька аспектів, які можуть допомогти у створенні стратегії захисту зникаючих мов. Він зазначив, що Українське Придунав’я, або Бессарабія, є унікальним регіоном, де протягом 200 років зберігалися всі мови за принципом безконфліктності, що може бути зразком для розвитку мов по всій Україні. Проте, сучасна ситуація, спричинена російською агресією, зазнала змін, і зараз спостерігається значний міжнародний та транскордонний вплив на етномовну ситуацію.
Лариса Вахніна з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського запропонувала включити до державного фінансування кошти на видання фольклорних творів національних меншин, які зберігаються в архівах. Вона наголосила, що це важливо для збереження їхньої ідентичності, оскільки навіть якщо вони менше говорять своєю мовою, то співають і виконують твори саме своїми національними мовами.
Збереження мов національних меншин є ключовим завданням державної мовної політики України, особливо в умовах війни та русифікації. Науковці, представники громадських організацій та державні органи мають спільно працювати над реалізацією комплексної стратегії підтримки мов, яким загрожує зникнення.
Обговорення на круглому столі засвідчило актуальність та багатогранність проблеми збереження мов національних меншин в Україні, особливо в умовах війни та триваючої русифікації. Учасники, серед яких були науковці, представники громадських організацій та влади, висловили спільне бачення щодо необхідності комплексного підходу до вирішення цього питання.
